Моя подорож до Італії (1999)
Il mio viaggio in Italia
«Моя подорож до Італії» (Il mio viaggio in Italia, 1999) — особистий документальний фільм Мартіна Скорсезе, у якому один із найвідоміших режисерів світу розповідає про італійське кіно, що сформувало його як митця. Чотиригодинна картина вийшла 1999 року, а 2001-го її показали поза конкурсом на Каннському кінофестивалі. Скорсезе виріс у Нью-Йорку в італо-американській родині і вперше побачив ці фільми ще підлітком — по телевізору, разом із дідусем і бабусею, батьками та братом. Саме тоді, каже він, склалася значна частина образів і тем, що згодом з'являться в його власних роботах. Тепер режисер сам стає провідником і крок за кроком веде глядача крізь історію італійського кінематографа, переказуючи сцени, пояснюючи прийоми й ділячись спогадами про те, що ці фільми значили для нього. У центрі розповіді — італійський неореалізм. Приблизно половину фільму присвячено Роберто Росселліні: стрічка відкривається і завершується кадрами з його «Paisà», а Скорсезе детально розбирає «Рим, відкрите місто», «Стромболі», «Європу 51» та «Подорож до Італії», від якої й походить назва документального фільму. Далі мова йде про Вітторіо Де Сіку з «Викрадачами велосипедів» та «Умберто Д.», про Лукіно Вісконті з «Одержимістю», «Земля тремтить» і «Senso», про Федеріко Фелліні з «Дорогою», «Солодким життям» і «8 з половиною», а також про Мікеланджело Антоніоні. Скорсезе згадує й ранні шедеври, зокрема німу «Кабірію» Джованні Пастроне 1914 року. Загалом у фільмі звучать уривки й розповіді приблизно про 130 картин. Це не суха лекція, а щире освідчення в коханні кіно, і водночас чудовий путівник для всіх, хто хоче познайомитися з класикою італійського кінематографа очима великого режисера.
Опис фільму Моя подорож до Італії
«Моя подорож до Італії» (Il mio viaggio in Italia, 1999) — особистий документальний фільм Мартіна Скорсезе, у якому один із найвідоміших режисерів світу розповідає про італійське кіно, що сформувало його як митця. Чотиригодинна картина вийшла 1999 року, а 2001-го її показали поза конкурсом на Каннському кінофестивалі.
Скорсезе виріс у Нью-Йорку в італо-американській родині і вперше побачив ці фільми ще підлітком — по телевізору, разом із дідусем і бабусею, батьками та братом. Саме тоді, каже він, склалася значна частина образів і тем, що згодом з'являться в його власних роботах. Тепер режисер сам стає провідником і крок за кроком веде глядача крізь історію італійського кінематографа, переказуючи сцени, пояснюючи прийоми й ділячись спогадами про те, що ці фільми значили для нього.
У центрі розповіді — італійський неореалізм. Приблизно половину фільму присвячено Роберто Росселліні: стрічка відкривається і завершується кадрами з його «Paisà», а Скорсезе детально розбирає «Рим, відкрите місто», «Стромболі», «Європу 51» та «Подорож до Італії», від якої й походить назва документального фільму. Далі мова йде про Вітторіо Де Сіку з «Викрадачами велосипедів» та «Умберто Д.», про Лукіно Вісконті з «Одержимістю», «Земля тремтить» і «Senso», про Федеріко Фелліні з «Дорогою», «Солодким життям» і «8 з половиною», а також про Мікеланджело Антоніоні. Скорсезе згадує й ранні шедеври, зокрема німу «Кабірію» Джованні Пастроне 1914 року.
Загалом у фільмі звучать уривки й розповіді приблизно про 130 картин. Це не суха лекція, а щире освідчення в коханні кіно, і водночас чудовий путівник для всіх, хто хоче познайомитися з класикою італійського кінематографа очима великого режисера.
