Людина, що спить (1974)
Un homme qui dort
«Людина, що спить» (Un homme qui dort) — французька драма 1974 року, яку поставили Бернар Кейзанн і письменник Жорж Перек за однойменним романом Перека 1967 року. Це режисерський дебют обох. Молодий паризький студент одного дня просто не йде на іспит — і з цього моменту вирішує більше не брати участі в житті. Він перестає бачитися з друзями, не відповідає на листи, годинами лежить у своїй крихітній мансарді, блукає вулицями Парижа, грає сам із собою в карти, їсть ту саму їжу й намагається звести контакт зі світом до мінімуму, необхідного для існування. Героя ніхто не називає на ім'я: жіночий голос за кадром (Людмила Мікаель) звертається до нього на «ти», наче читаючи ненаписаний щоденник. Спершу байдужість здається йому свободою і ясністю, та поступово самотність перетворюється на параною й задуху. Сценарій майже повністю взято з тексту роману. Фільм тривалий час вважався майже втраченим, поки його не відреставрували 2007 року, а в 1974-му він отримав премію Жана Віґо.
Опис фільму Людина, що спить
«Людина, що спить» (Un homme qui dort) — французька драма 1974 року, яку поставили Бернар Кейзанн і письменник Жорж Перек за однойменним романом Перека 1967 року. Це режисерський дебют обох. Молодий паризький студент одного дня просто не йде на іспит — і з цього моменту вирішує більше не брати участі в житті. Він перестає бачитися з друзями, не відповідає на листи, годинами лежить у своїй крихітній мансарді, блукає вулицями Парижа, грає сам із собою в карти, їсть ту саму їжу й намагається звести контакт зі світом до мінімуму, необхідного для існування. Героя ніхто не називає на ім'я: жіночий голос за кадром (Людмила Мікаель) звертається до нього на «ти», наче читаючи ненаписаний щоденник. Спершу байдужість здається йому свободою і ясністю, та поступово самотність перетворюється на параною й задуху. Сценарій майже повністю взято з тексту роману. Фільм тривалий час вважався майже втраченим, поки його не відреставрували 2007 року, а в 1974-му він отримав премію Жана Віґо.
