Реаніматори-суперсолдати проти трейлерного містечка: вийшла «Ідеальна зброя» Адама Вінґарда

4 вересня 2026 року в прокат вийшла «Ідеальна зброя» (Onslaught) — новий фільм режисера Адама Вінґарда, який через 12 років після власного «Гостя» (2014) знову звертається до візуальної мови Джона Карпентера: карпентерівський шрифт титрів, схожа на карпентерівську музика, загрозливий зворотний відлік і головна героїня, зліплена за образом Змія Пліскена — з похмурим виглядом і пов'язкою на оці. У центрі сюжету — Селеста (Адрія Архона), ветеранка бойових дій, яка керує трейлерним містечком і на вихідні отримує від колишнього доньку Дейзі (Блейк Кеннеді) на виховання, водночас збираючи орендну плату з мешканців і лагодячи техніку в містечку.

Паралельно нацистський науковець доктор Ганс Каммлер (Ден Стівенс) разом із дружиною Ганною (Ребекка Голл) на секретній військовій базі реанімує мертвих солдатів — рада, яка фінансує його проєкт, дедалі більше квапить науковця, тож солдатів воскрешають передчасно. Після демонстрації їхньої смертоносної сили Каммлер втрачає контроль над власними створіннями, і фабричні суперсолдати вириваються на волю в сусіднє маленьке містечко. У ролях також Ерік Вергайм, Реджинальд Вел Джонсон, Майкл Бін, Дрю Старкі та Алекс Перейра. Фільм триває 92 хвилини.

Рецензент In Review Online хвалить фільм за темп і повагу до жанрових канонів, але критикує його лиходіїв-солдатів («Носіїв смерті») як «спустошених, безликих машин», що позбавлені будь-якої чіткої мотивації, крім державної санкції на вбивство — а сама лише критика уряду вже давно не є чимось новим чи сміливим. За словами рецензента, Вінґард настільки переповнений творчою енергією, що не встигає поєднати ідеї зі стилем: у фільмі є і німецькомовний семпл «Paint It Black», і біло-оранжева кольорова гама, популяризована Ніколасом Віндінгом Рефном у «Драйві», і камео легенд бойовиків Майкла Біна та Реджинальда Вел Джонсона. «Коли один із «Носіїв смерті» завертає за ріг і в місячному світлі здіймається дим, це, безсумнівно, дуже круто, але це нічого не каже нам про військово-промисловий комплекс чи Америку загалом», — пише рецензент.

Найближче до теми одержимості Америки зброєю фільм підходить під час різанини на заправці, знятої у стилі, що нагадує «Слона» Гаса Ван Сента — зі стишеною музикою та підкреслено байдужим флуоресцентним освітленням. Решту фільму заповнюють, за словами рецензента, «дещо наївні випади щодо теми травми», зображені через флешбеки бойового минулого Селести, зняті чорно-білими кадрами.

Утім, загальний вердикт рецензії різкий: «Це водночас підкреслено очевидно й безнадійно заплутано — уявлення якогось спортсмена-мачо про те, як мала б виглядати розумна картина». Рецензент підсумовує, що з «Ідеальною зброєю» Вінґард ніби намагається навпомацки намацати те, що зробило його «Гостя» особливим фільмом свого часу, так і не досягаючи цього знову.

Читати повністю на сайті-джерелі: In Review Online